Протягом останніх 15 років в Україні активно формується розуміння сільського зеленого туризму  як відпочинку в традиційному українському селі з можливостями використання усіх існуючих складових, як то природної, екологічної, матеріальної, культурно-етнографічної, тощо... Головними перевагами цього виду туризму є гостинність місцевого населення, смачна домашня їжа, народні традиції та автентичні  особливості регіону, а також прийнятні ціни - що важливо для пересічного українця, який не завжди може дозволити собі відпочинок на курорті. Але, попри те, що популярність відпочинку на селі активно зростає, він і досі суттєво програє в конкурентоспроможності іншим видам відпочинкової галузі.  

Експерти  відзначають, що ринок сільського зеленого туризму в Україні й досі перебуває на стадії становлення, а кількість господарів, які працюють на цьому ринку і вже мають досвід прийому туристів, відносно незначна. Втім, за певних умов, туризм міг би стати суттєвим важелем розвитку сільської місцевості, особливо в тих регіонах, де вкрай загострені соціально-економічні проблеми, і які відносять до депресивних. А такі райони є в українських Карпатах, на Слобожанщині, Поліссі, Поділлі, тощо.

Так, голова правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Володимир Васильєв вважає, що позитивний вплив цього виду туризму на поліпшення умов і якості життя сільського населення полягає в тому, що він розширює сферу зайнятості і дає селянам додатковий  заробіток. Прибутки надходять не лише від здавання в оренду приміщень для проживання, а й від безпосередньої реалізації власних сільськогосподарських продуктів, приготування їжі, організації розваг, ознайомлення з місцевими традиціями й звичаям, і навіть залучення гостей до участі в сільськогосподарських роботах, зокрема, на пасіці, косовиці... До того ж, такий вид туризму позитивно впливає на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, історико-архітектурних пам’яток, що також є важливими чинниками привабливості для туристів. 

В. Васильєв також відзначає, що останнім часом спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості господарств, що надають послуги у сфері сільського туризму. „Потенційно – це 10% від 4, 6 млн. особистих селянських господарств, які мають бажання надавати послуги в сфері сільського туризму. Найяскравіше це можна простежити в Карпатському регіоні, який тримає першість за кількістю діючих садиб сільського туризму (близько 60%), і де щорічний приріст становить 20-30%”, - розповів голова правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.

Водночас, він нарікає на відсутність держаної статистики, а от за даними Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, зареєстровано близько 1 тис. селянських господарств у 20 областях, які одночасно можуть прийняти до 10 тис. гостей. Для необізнаних, такі показники можуть здатися задовільними, але, якщо їх порівняти із цифрами за межами України  - вони просто мізерні. Приміром, у сусідній  Польщі в сільській місцевості нараховується близько 100 тис. ліжко-місць у сфері зеленого туризму, а в країнах ЄС цей показник сягає 2 млн.

Пояснення цьому є. У таких країнах, як Австрія, Німеччина, Великобританія, Італія, Франція, Іспанія  - сільський туризм, як туристична пропозиція існує кілька десятків років, хоча колись цей вид відпочинку починався, як сезонна мода. Зараз їх заведено називати країнами „першої хвилі”, адже вони першими почали торувати шлях у новій сфері. Незалежно від високого ступеню господарського розвитку в низці європейських країн, сільське господарство здавна було найслабшою ланкою економіки, яке вимагало дотацій. Уряди цих країн першими запровадили певні заходи для регулювання аграрного сектора, надавши відповідну державну підтримку і промоцію, що фактично дозволило перетворити сільський туризм на ефективний і перспективний сектор туристичної індустрії.

Цей досвід став позитивним прикладом для ще однієї „хвилі” країн, які почали освоювати сектор сільського туризму на початку 90-х років минулого століття. Це - Кіпр, Угорщина, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Болгарія та інші. Україну, як і деякі інші пострадянські країни, можна віднести до „третьої хвилі”, що тільки намагаються розвивати сільський туризм. Але на відміну, від сусідньої Білорусі, де розвиток сільського туризму почався із вирішення проблем на законодавчому рівні, завдяки чому він пішов вперед семимильними кроками, ми, як завжди, намагаємось „винайти свій велосипед” , нехтуючи міжнародним досвідом.

До речі, на початку ХХІ  століття індустрія сільського зеленого туризму визнається експертами Світової організації торгівлі як суттєвий, найбільш динамічно зростаючий сектор світового туристичного господарства. А обсяги надання агротуристичних послуг у постіндустріальних країнах нині практично в 2-4 рази перевищують обсяги зростання готельної бази і курортного сервісу в цих країнах. Також  дослідження дають підстави говорити про оптимістичні перспективи сільського туризму. Приміром, щодо вікової структури рекреантів, послугами сільського туризму переважно користується молодь до 33 років, яка проживає у великих містах: зі 100% відпочивальників у сільській місцевості цей сегмент становить майже 87% загальної кількості агротуристів.  Не дивно, що „ЄС вбачає в сільському зеленому туризмі основний важіль економічного піднесення своїх сільських територій, адже підраховано, що доход, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний доходу, який за рік приносить фермеру одна корова”, - зауважує В. Васильєв.

У нас, скажемо відверто, про таке ставлення до сільського зеленого туризму, як з боку держави, так і потенційних господарів сільських садиб і самих користувачів послуг, можна тільки мріяти. „Ми й досі тільки говоримо про важливість вивчення нормативно-правового, організаційно-управлінського та маркетингового досвіду європейських країн для розробки програмних документів та організаційно-господарських форм функціонування сільського туризму в Україні, - наголошує В. Васильєв, - але, насправді, основна складність у впроваджені цього виду туризму, - це нерозуміння з боку держави, міністерств та відомств, що опікуються питанням розвитку сільських території, зайнятості на селі, а ще неврегульованість питань на законодавчому рівні.”

Зараз за словами голови правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, основним документом є „Закон про туризм”, ухвалений ще 1998 року, та ще низка документів, які регламентують господарську та підприємницьку діяльність на базі  особистого селянського господарства. В результаті виникло багато двозначностей та непорозумінь у трактуванні господарських питань, що виникають при обслуговуванні туристів селянами. Новий Податковий кодекс теж додав нез’ясованих питань. „А сподіватися, що на всі питання буде дано відповіді найближчим часом, не доводиться – у Верховній Раді зареєстровано півдесятка законопроектів щодо зеленого туризму, проте жоден з них не дійшов і першого читання,” – скаржиться він.

Однією з перепон розвитку сільського туризму є відсутність системи стимулювання цього бізнесу - зокрема, бракує дешевих кредитів, які можуть бути використані як інвестиційний ресурс для модернізації об’єктів сільського туризму. Також, відчувається відсутність інформаційної підтримки і слабка підготовленість господарств та працівників сільських садиб до використання сучасних технологій обслуговування, погані дороги, тощо. Окрім того, експерти зазначають, що відсутність на сьогоднішній день базових стандартів та нормативів послуг сільського туризму в Україні практично унеможливлює інтеграцію сільського туризму у загальнотуристичний ринок. Мається на увазі неузгодженість трактування щодо сертифікації, ліцензування, оподаткування, прав та обов’язків тих, хто працює в зеленому туризмі.

„Ринок потребує насамперед чітких і прозорих правил гри, - наголошує В. Васильєв, - А відтак, є потреба говорити про розробку спеціальної державної програми сприяння розвитку зеленого туризму в Україні”. Таке завдання було поставлено перед Мінагрополітики, Мінекоресурсів, Держпідприємництва ще „Державною Програмою розвитку туризму на 2002-2010 роки”. Проте жоден з проектів не матеріалізувався.

Нині в Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму мають надію, що певний шанс є - "Євро-2012, яке стрімко наближається. Отже, можливо, ця подія вплине і на швидкість розгляду законопроектів щодо зеленого туризму. Але говорити про якість такого варіанту розвитку подій рано. Хіба що  - можна пожалкувати про втрачені можливості сільського зеленого туризму в Україні.